Нобелівська премія з хімії
Нобелівська премія з хімії (швед. Nobelpriset i kemi) — вища нагорода за наукові досягнення в області хімії, щорічно присуджується Шведською королівською академією наук в Стокгольмі. Кандидати в лауреати премії висуваютьсяНобелівським комітетом з хімії. Премія є однією з п'яти заснованих відповідно до заповіту шведського хіміка Альфреда Нобеля (пом. в 1896 році) від 1895 року, що присуджуються за видатні досягнення в хімії, фізиці, літературі, фізіології та медицини та за внесок у встановлення миру.[1]
Перша Нобелівська премія з хімії була присуджена в 1901 році Якобу Вант-Гоффу з Нідерландів. Кожен лауреат отримує медаль, диплом та грошову винагороду, сума якої змінюється протягом років.[2] Нагорода присуджуються в Стокгольмі на щорічній церемонії 10 грудня — в річницю смерті Нобеля.[3]
Якоб Гендрік Вант-Гофф (1852–1911) був першим Нобелівським лауреатом з хімії за відкриття законів хімічної динаміки таосмотичного тиску в розчинах.
Історичні передумови
Альфред Бернард Нобель (народжений 21 жовтня 1833 року в Стокгольмі, Швеція) був хіміком, інженером, новатором, виробником військової продукції та винахідник динаміту. У його власності була металургійна фірма Бофорс, перебування якої у власності Альфреда Нобеля надало їй значного поштовху до переходу до хімічного та гарматного виробництва — Бофорс займалася як виробництвом військової зброї (літаки, танки), так і виробництвом пороху тощо. Альфред Нобель запатентував 355 різних винаходів, серед яких винайдення динаміту найвідоміший.[4] Нобель помер в 1896 році від стенокардії[5] у своїй віллі вСанремо, Італія, де він проживав останні роки свого життя.[6][7][8]
Заповіт Нобеля містив вимогу, щоби його гроші були використанні для премій у фізиці, хімії, мирі, фізіології та медицині і, нарешті,літературі.[8][9] Хоча Альфред і написав декілька заповітів упродовж життя, останній був написаний не набагато довше ніж за рік до його смерті та був підписаний у Шведсько-Норвезькому клубі в Парижі 27 листопада 1895 року.[10] Нобель заповів 94 % всього свого майна (31 мільйон Шведських крон) на заснування та забезпечення п'ятьох Нобелівських премій.[11] (На 2008 рік ця сума рівна 186 мільйонам доларів США.) Відповідно до заповіту Нобеля, Шведська королівська академія наук має нагороджувати премією з хімії.[12]
Церемонія нагородження
Комітет та Шведська королівська академія наук, що займаються вибором лауреатів, зазвичай оголошують імена лауреатів в жовтні. Премія, що складається з медалі, диплому та чеку, згодом вручається Шведським королем на формальній церемонії, що проводиться щорічно 10 грудня в річницю смерті Альфреда Нобеля. Важливі є також Нобелівські лекції, які читаються лауреатами за дні раніше церемонії вручення.[13] Пізніше проводиться Нобелівський банкет. Щонайбільше три лауреати та дві різні роботи можуть обиратися на рік.
Нагороди
Лауреати Нобелівської премії з хімії отримують золоту медаль, диплом та грошову винагороду.[14] Сума останньої залежить від прибутку Фундації Нобеля в поточному році.[15] Якщо ж нагорода вручається більше ніж одному лауреату, тоді гроші розділяються або однаково серед них, або ж, для трьох лауреатів, вона може бути поділена на половину та дві четвертинки.[16]
Медалі
Нобелівські медалі виготовляються приватною шведською компанією Myntverket[17] та Норвезьким монетним двором з 1902 року. Вони є зареєстрованими торговими марками Фундації Нобеля. На кожній медалі зображується лівий профіль Альфреда Нобеля на лицьовій стороні медалі. Нобелівські премії з фізики, хімії, фізіології та медицини, а також з літератури мають однакові лицьові сторони з зображенням Альфреда Нобеля та років його життя та смерті (1833–1896). Портрети Нобеля також є на лицьовій стороні медалей Нобелівської премії миру та з економіки, але мають дещо інший дизайн.[18][19] Зображення зворотної сторони медалі варіюється в залежності від присуджувального органу. Зворотні сторони Нобелівських медалей з хімії та фізики мають однаковий дизайн.[20]
Дипломи
Нобелівські лауреати отримують дипломи прямо з рук Шведського короля. Кожен диплом має свій унікальний вигляд розроблений присуджувальним органом для лауреату, що отримує диплом.[21] Диплом Нобеля містить малюнок та текст, де вказується ім'я лауреата та, зазвичай, цитата, за що лауреат отримав премію. Однак, жоден диплом з Нобелівської премії миру ніколи не містив цитату.[21]
Грошові винагороди
Нобелівські лауреати також отримують грошові винагороди, яка, наприклад, в 2009 році складала 10 мільйонів шведських крон (близько 1,4 млн доларів США).[15]Грошова винагорода змінюється з року в рік в залежності від того, скільки грошей може виділити Нобелівський комітет на нагороду. В разі, коли премія присуджується одразу двом переможцям в певній категорії, грошова винагорода ділиться порівну між лауреатами. Якщо ж трьом, присуджувальний комітет має право поділити винагороду або нарівно, або ж половину одному лауреату, а двоє інших отримують по четвертій частині грошової винагороди.[22][23][24][25]
Лауреати
Щонайменше 25 лауреатів отримали Нобелівську премію за свій внесок в галузь органічної хімії — це більше, ніж в будь-який інший хімічний розділ.[26] Двом лауреатам — німцям Ріхарду Куну (1938) та Адольфу Бутенандту (1939) — їхній уряд не дозволив прийняти премію. Пізніше вони отримали медалі та дипломи, але не гроші. Єдиним хіміком, хто отримав дві Нобелівські премії з хімії (в 1958 та 1980 роках) був Фредерік Сенгер. Ще двоє отримали по дві Нобелівські премії з різних дисциплін — Марія Кюрі (з фізики в 1903 році та з хімії в 1911 році) та Лайнус Полінг (з хімії в 1954 році та миру в 1962 році).[27] З 160 лауреатів (станом на 2011 рік) четверо — жінки: Марія Кюрі, Ірен Жоліо-Кюрі, Дороті Ходжкін та Ада Йонат.[28] За всю історію Нобелівської премії з хімії було вісім перерв її присудження: у 1916, 1917,1919, 1924, 1933 та 1940–1942 роках.
Немає коментарів:
Дописати коментар